ДМИТРО СИРКО Народився в м. Харцизьк (Донецька область). У 2006 році закінчив юридичний факультет Горлівського регіонального інституту Університету «Україна», потім — Школу адвокатської підготовки при Академії адвокатури України. У 2012-му отримав свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю. У 2020-му став старшим партнером адвокатського об’єднання Legard, де очолив практики захисту бізнесу й антирейдерства: здійснює захист у кримінальних провадженнях. У 2019 році отримав відзнаку «Адвокат року» в номінації «Антирейдерська практика», а в 2020-му увійшов до п’ятірки найкращих адвокатів у напрямі «Кримінальне право» за версією Асоціації адвокатів України.

«Попри те що програма «Доступні кредити 5-7-9%» державна, якщо позичальник не виконає умови, неповернення коштів стане проблемою банку, а не держави»

пояснює Дмитро Сирко, старший партнер адвокатського об’єднання Legard

— Ще минулої весни лише державні банки були учасниками державної програми «Доступні кредити 5-7-9%». Сьогодні в програмі беруть участь понад 20 гравців ринку. З якими проблемами можуть зіткнутися банки — учасники програми? 

— 2019 рік для більшості банків закінчився успішно, незважаючи на досі низький попит на кредитні продукти. Банківська система почала забувати про кризу попередніх років і вже була націлена на зростання, проте отримала нове випробування у вигляді пандемії COVID-19. Наслідками для банківської системи стала пасивність споживачів через невпевненість у майбутньому. Крім того, суттєвого удару зазнали мікро- та малий бізнес. Державна програма «Доступні кредити 5-7-9%» мала підтримати як позичальників, так і кредиторів. 

Передбачалося, що частину вартості кредитів замість позичальників банкам-кредиторам сплатить держава. Також держава надає часткові кредитні гарантії в разі недостатнього забезпечення в позичальника та відсутності кредитної історії. Тому не дивно, що першими до неї долучилися державні банки, а от приватні спочатку були не дуже активними, адже нести додаткові ризики вони не хотіли.

— За програмою «5-7-9%» банк повинен якимось особливим чином перевіряти позичальника?

— Вимоги до партнерів програми — це ще один невеликий бар’єр для банку. Досвідчені учасники українського банківського сектору розуміють, що будь-які умови — це лише питання часу та конкуренції на ринку фінансових послуг. Вирішальною в кредитуванні, зокрема за програмою, буде оцінка потенційних ризиків. Попри те що програма державна, якщо позичальник не виконає умови, неповернення коштів стане проблемою банку, а не держави, оскільки це може призвести до збитковості кредитного портфеля. Тому про вирішення проблеми неповернення кредитів банк має подбати заздалегідь. Програму «Доступні кредити 5-7-9%» частіше використовують ті банки, для яких вона є замінником або доповненням до наявного продукту для бізнесу, а не новим продуктом. 

— У чому полягає основний ризик?

—Ризиковість роботи з новоствореними суб’єктами підприємницької діяльності полягає в неспроможності останніх надати заставу. Водночас саме забезпечення за кредитом — це реальна гарантія, яка надається банку. Вона підтверджує серйозність намірів бізнесмена. Інша проблема полягає у свідомості підприємців: вони вважають, що «прогоріти» на чужих коштах краще, ніж на особистих. Дехто від самого початку може мати шахрайські наміри та взагалі не збирається нічого повертати банку.

Для вирішення цієї проблеми Кабінет Міністрів 25 листопада 2020 року постановою № 1151 затвердив Порядок надання державних гарантій на портфельній основі у 2020 році. Держава зобов’язується погасити перед банком ті кредити, які не перевищують 50% загальної суми зобов’язань за основним боргом за портфелем кредитів банку-кредитора та 70% — за кожним окремим кредитом. Проте навіть такі гарантії з боку держави не можуть нівелювати всіх ризиків, які потенційно виникають у банку в разі кредитування новостворених підприємств.

— Найбільш надійним забезпеченням кредиту сьогодні залишається іпотека — застава майна, реального фізичного об’єкта або майнових прав на такий об’єкт. Чи передбачається програмою «Доступні кредити 5-7-9%» такий вид застави?

— Зобов’язання за кредитним договором, укладеним з уповноваженим банком, може бути забезпечено будь-яким майном або майновими правами, фінансовою порукою тощо. Винятком є застава майнових прав за договором банківського вкладу. Але коли ми говоримо про захист прав банків щодо таких іпотек, ми можемо зустріти чимало боржників, котрі щосили намагаються не віддавати майно, яке передали в заставу. Судових спорів у такій ситуації не уникнути.

— Як складається судова практика з цих питань?

— З моменту початку функціонування Верховного Суду його практика досі викликає обурення з боку адвокатської спільноти. Не є винятком також практика у спорах, пов’язаних з іпотекою. Позитивним моментом можна назвати рішення Конституційного Суду України № 8-р/2020 щодо конституційності положень частини 1 статті 23 закону «Про іпотеку» від 14 липня 2020 року, за якою іпотекодержатель може здійснити звернення стягнення на предмет іпотеки, навіть коли іпотекодавцю, попри пряму заборону, вдалося відчужити предмет іпотеки і передати третім особам. Верховний Суд уже вирішив низку спорів, у яких якраз було застосовано згадану норму права.

— Одним зі способів ухилення є реєстрація в об’єкті іпотеки, якщо це житлове приміщення, різних суб’єктів, зокрема дітей. Як діяти, коли треба виселити колишнього власника майна?

—Існують два варіанти виселення колишнього власника за наявності підстав: позасудовий та судовий. Проте обидва вони не без нюансів. Частиною 1 статті 40 закону «Про іпотеку» передбачено, що звернення стягнення на переданий в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їхніх сімей. Порядок виселення передбачено статтею 109 Житлового кодексу Української РСР. Якщо йдеться про договірне врегулювання, всі мешканці зобов’язані добровільно звільнити приміщення на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника протягом одного місяця з дня отримання такої вимоги. Для виселення в судовому порядку письмова вимога від кредитора не є необхідною. При цьому їм надається інше постійне житлове приміщення, за винятком громадян, виселених через звернення стягнення на житлові приміщення, придбані за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи.

Однак у 2014 році набув чинності закон «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», дія якого також поширюється на правовідносини у ситуації виселення. Згідно з ним «не підлягає виконанню рішення в частині звернення стягнення на предмет іпотеки, коли загальна площа нерухомого житлового майна (об’єкта незавершеного житлового будівництва) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку». Виселення за таких умов заборонено законом.

Тому єдиним доступним алгоритмом врегулювання питання про виселення з житлового приміщення колишнього власника є, по-перше, отримання його добровільної згоди на виселення, по-друге, в разі відмови від добровільного виселення — звернення до суду з позовною заявою про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, та зняття її з реєстрації.

У разі якщо в житлі зареєстровано неповнолітнього, примусово виселити його неможливо. Вкрай рідко суди беруть на себе таку сміливість, адже це дуже чутлива соціальна тема. Тому для вирішення питання потрібні зміни в житлове законодавство, які б остаточно відділили інститут реєстрації місця проживання від права власності та права користування житлом.

— Чи є особливості реалізації права на стягнення майна, яке перебуває в забезпеченні, в умовах карантину?

— Якщо не брати до уваги заборону нараховувати штрафні санкції за непогашеними зобов’язаннями на період карантину, яка діє вже більш ніж рік, то жодних карантинних особливостей реалізація права звернення стягнення на заставне майно не має. Проте в карантин і без того затяжний розгляд справи додатково затягується боржниками внаслідок зловживання такими поняттями, як «хвороба», «коронавірус», чи «COVID-19». Реальна епідеміологічна безпека досягається шляхом цілком зрозумілих і конкретно визначених суворих санітарних правил, але на ділі кредитори перебувають у постійному напруженні,оскільки вони не впевнені, що зможуть повністю реалізовувати свої права.