Історія протистояння

ДЕНИС БУГАЙ Народився 30 грудня 1978 року в Білій Церкві (Київська область). У 2001 році закінчив Націо­нальну юридичну академію України ім. Ярослава Мудрого. З 2005-го — засновник, партнер юридичного бутика VB PARTNERS. Провідний WСС-адвокат України за результатами дослідження Legal 500 EMEA. Серед лідерів практики WСС в міжнародному рейтингу Chambers Europe. Юрист року у сфері кримінального права — 2022 за версією Best Lawyers. Один із провідних юристів країни у сфері безпеки бізнесу в довіднику Who is Who Legal. Спеціалізується на комплексних кримінальних провадженнях, захисті бізнесу, антикорупційних розслідуваннях та складних судових процесах. Експерт у питаннях екстрадиції та Інтерполу. Надає комплексну правову допомогу на всіх етапах транскордонних розслідувань, незважаючи на юрисдикційні кордони. Консультує акціонерів, членів наглядових рад найбільших банків із великим капіталом у спорах з НБУ, ФГВФО, правоохоронними органами. Серед його клієнтів — банк «Фінанси та Кредит», ПриватБанк, «Хрещатик», Ощадбанк, Дельта Банк, Укрсиббанк та інші.

 

«Активна участь у процесі екскерівників та акціонерів банку на сьогодні є вкрай важливою»

впевнений Денис Бугай, партнер-засновник VB PARTNERS

—Як рухаються справи, ініційовані Фондом гарантування вкладів фізичних осіб (ФГВФО), щодо стягнення шкоди з екскерівників ліквідованих банків? 

—З 2014 року з банківського ринку виведено 103 учасники. Зараз у судах різних інстанцій триває 78 процесів на суму понад 204 млрд грн. Банками-­антилідерами за сумою претензій є «Фінанси та Кредит» — 45,9 млрд грн, Дельта Банк — 23,6 млрд грн, «Фінансова ініціатива» — 13,8 млрд грн, ­ВіЕйБі Банк — 12,2 млрд грн, «Над­ра» — 10 млрд грн. Загалом претензії заявлено до акціонерів 62 банків та більш ніж 800 екскерівників різних рівнів. 

—Чи є вже остаточні рішення в цих справах? 

—За сім років Верховний Суд ухвалив всього одне рішення про вирішення позову по суті, а саме про стягнення 30 млн грн з екскерівників Фінростбанку. Рішення ще не опубліковано, тому не можна надати оцінку аргументам суду. 

Інший випадок — рішення Великої Палати Верховного Суду в 2021 році про стягнення з керівників банку «­Укоопспілка» 76,9 млн грн. Історія цієї справи така. У 2021-му Фонд гарантування анонсував подання позовів до топменеджерів та акціонерів за кордоном. Того самого року ініційовано щонайменше 15 тендерів для залучення міжнародних компаній з розшуку активів для збирання доказів.

За інформацією Фонду, міжнародні позови подано щодо чотирьох банків: «Фінанси та Кредит», Родовід Банк, «Національний кредит», Фортуна-банк.

Результатом справи щодо банку «Фінанси та Кредит» стало рішення Високого суду Англії та Уельсу про відсутність підстав для розгляду справи в суді (неналежна юрисдикція). Крім того, суд зобов’язав Фонд гарантування відшкодувати акціонеру судові витрати. 

Що стосується Дельта Банку, то підготовка до подання позову завершилася на етапі обрання компанії-представника. Суди визнали незаконними результати тендеру та недійсним сам договір про залучення міжнародної компанії. 

—Що Фонд гарантування інкримінує колишнім топменеджерам та акціонерам банків? 

—Головна претензія, яка простежується у всіх позовах, полягає в тому, що керівники банку та акціонери діяли не в найкращих інтересах банку, а також ухвалювали рішення, завдяки яким отримували майнову вигоду (тобто виводили кошти з банку).

Ці тези доводяться через аналіз окремих операцій, таких як видавання кредитів, купівля фіктивних цінних паперів тощо, та опису руху коштів від клієнтів банку до кінцевих отримувачів. 

Наслідком таких економічно невигідних для банку угод Фонд вважає завдання збитків. Водночас суму збитків він рахує як різницю між розміром заборгованості за кредитом чи вартістю цінного паперу та ціною, за якою Фонд продав право вимоги третім особам за цими угодами.

Цікавий факт: суди вважають, що Фонд не має доводити провину керівників банку в завданні збитків. Тому саме активна участь у процесі екскерівників та акціонерів банку на сьогодні є вкрай важливою. 

—Ви, як представник сторони захисту, бачите певні тенденції судової практики, на які варто звернути увагу? 

—Ключовим рішенням з цього приводу є рішення Великої Палати Верховного Суду, ухвалене у 2021 році, про стягнення з керівників банку «­Укоопспілка» 76,9 млн грн.

У цьому рішенні містились висновки і рекомендації для інших судів, як розглядати аналогічну категорію справ. Однак через рік Велика Палата ВС скасувала своє ж рішення і скерувала справу на повторний розгляд. Обґрунтуванням стало те, що їхні рішення та висновки були передчасними, оскільки не надано оцінку одному з ключових аспектів — наявності й дійсності непогашених вимог кредиторів до банку.

На рівні апеляційних судів спостерігається тенденція щодо ухвалення рішень на користь Фонду гарантування. Прикладами таких справ є справи Платинум Банку, банку «Демарк», Меліор Банку, Артем Банку та Укргазпромбанку.

Водночас Верховний Суд досі зберігає тенденцію повертати справи на новий розгляд у зв’язку з неповним встановленням усіх фактичних обставин. Остаточна практика розгляду таких спорів зараз у процесі формування.

—З якими проблемами стикаються суди у справах Фонду гарантування проти банкірів? 

—Є низка ключових питань, які зараз стоять перед судами. Перше — це порушення правил об’єднання позовних вимог. Позови мають як надмірний обсяг матеріалів справи (від 1 тис. до 300 тис. сторінок доказів), так і велику кількість учасників (до 34 і більше осіб). Це не завжди виправдано й доцільно. Останнє рішення з цього питання ухвалив Верховний Суд у справі щодо екскерівників Дельта Банку: суд сформував висновок про доцільність подання одного позову з усіх питань до всіх керівників.

Друге питання — це дотримання Фондом гарантування строків подання позову (застосування позовної давності). Досить довго підтримувалась позиція, що ФГВФО має право подати позов упродовж трьох років із дати затвердження останнього документа. Це може бути або реєстр акцептованих вимог кредиторів, або акт формування ліквідаційної маси банку. Але після змін до процедури у 2021 році Фонд подає позови впродовж трьох років із моменту ліквідації банку. Це стосується й банків, які були ліквідовані до внесення змін. 

Ще одне питання полягає в дослідженні, чиї саме дії призвели до неможливості розрахуватись із кредиторами банку — Фонду, який продав активи з дисконтом, чи все-таки екскерівників банку. Останнє рішення щодо цього нещодавно ухвалив Верховний Суд у справі екскерівників Артем Банку.

—Що стало головним аргументом у цій справі? 

—У рішенні у справі Артем Банку Верховний Суд вказав на необхідність перевірки дій Фонду гарантування з реалізації активів банку. В пригоді став аудит Рахункової палати, яка перевірила ефективність дій у 2016–2019 роках. 

Згідно з висновком Рахункової палати, продаж майна банків Фондом гарантування був неефективним. Фонд застосував таку модель продажу активів банку, що призвела до заниження ціни продажу. Крім того, Фонд спрямував 30% витрат на ліквідацію банків на проведення forensic-аудитів. Висновки планувалось використати як докази в кримінальних провадженнях та позовах про стягнення збитків. Але такі витрати виявились неефективними, оскільки за сім років було ухвалено лише одне рішення на користь Фонду. 

Висновки Рахункової палати разом із рішенням Верховного Суду у справі Артем Банку відкривають можливість і в інших випадках ставити питання про те, хто відповідальний за неможливість розрахуватися з кредиторами.

—Які поради ви можете дати як представникам захисту, так і самим звинуваченим? 

—Найголовніше — це проактивна позиція захисту в суді. Сюди можна віднести подання обґрунтованих пояснень, збирання об’ємної та детальної доказової бази (ініціювання його через суд) тощо.

Наступне — проведення експертизи. Це один із основних доказів, який може спростувати факт завдання збитків банку та обґрунтувати економічну доцільність ухвалених управлінських рішень. Також потрібно наполягати на дотриманні судом процесуальних правил розгляду справи: належного повідомлення судом усіх учасників, надання учасникам всіх документів, надання права подати заперечення в адекватні строки тощо.

Особливу увагу слід приділити аналізу дій ФГВФО. Чи дійсно Фонд діяв вчасно та ефективно в процесі розпоряджання ліквідаційною масою банку? Чи все-таки подання позову — це спроба перекласти відповідальність за свої дії на керівників банку? 

Врахування цих рекомендацій в стратегії захисту може спонукати суди до перегляду вже ухвалених рішень та дасть змогу сформувати нову судову практику, зокрема на користь банкірів.