СЕМЕН ХАНІН Народився у 1971 році в Луцьку (Волинська область). У 1993 році здобув кваліфікацію інженера-математика за спеціальністю «математичне забезпечення автоматизованих систем управління» в Київському вищому військово-авіаційному інженерному училищі. У 2012-му здобув ступінь магістра права у Міжнародному науково-технічному університеті ім. академіка Юрія Бугая, в 2020-му — ступінь кандидата економічних наук. У 2013 році заснував юридичну компанію «АМБЕР», а в 2014-му отримав свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю. Член правління Асоціації адвокатів України.

«Ненормальними є занадто незбалансовані вимоги до банків як суб’єктів первинного фінмоніторингу та неможливість дотримання правила «знай свого клієнта» в Україні»

переконаний Семен Ханін, керуючий партнер ЮК «АМБЕР»

— Після оновлення минулого року вимог фінансового моніторингу клієнти банків почали стикатися з труднощами під час проведення фінансових операцій. Кого саме банки вважають політично значущими персонами (politically exposed person, РЕР) та які документи можуть вимагати для підтвердження легальності походження коштів? 

— Насамперед треба зрозуміти, що багато речей банки роблять не з власної волі. Вони б із задоволенням приймали будь-які кошти від клієнтів і жодних додаткових документів не запитували б. Однак регулятор, Національний банк України, висуває доволі суворі вимоги до банків, зокрема у світлі закону 2020 року «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення». У разі недотримання вимог закону під санкції можуть потрапити самі банки. І йдеться навіть не про таке покарання, як позбавлення ліцензії, а про штрафи, які можуть сягати $6 млн. Цей факт, а також можливі репутаційні ризики змушують банки переглянути своє ставлення до клієнтів. І тут вже іноді банки переходять межі розумного. Фактично виходить, що для банку будь-який клієнт — невигідний. Точніше, є дуже вузький прошарок клієнтів, з якими банкам реально вигідно працювати.

— Хто входить до цієї категорії клієнтів?

— Парадокс у тому, що це не очевидно. Є така, на перший погляд, абсолютно не ризикована категорія клієнтів, як пенсіонери. Візьмемо, для прикладу, людину, яка працювала прибиральником, або фізичну особу — підприємця, яка надає ті ж самі клінінгові послуги. І ось раптом виявляється, що колись вони працювали чи надавали послуги РЕР, який замішаний в операціях із грошима злочинної організації: в один момент до цього безневинний клієнт стає учасником «злочинної банди». Потім може з’явитися стаття в інтернеті, що через банк Х відмивалися гроші «злочинної банди». І ні сума коштів, ні підстави не матимуть жодного значення. Для банку це означає позачергову перевірку дотримання вимог фінмоніторингу, правил ідентифікації клієнта, розуміння цілей операції, далі — візит правоохоронців, ймовірно, внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань, репутаційні втрати і навіть штрафи, адже під час процедур можуть виявити вже зовсім інші порушення, бо кожну операцію перевірятимуть уже з упередженням, що вона була протиправною.

Тобто клієнт нібито маленький, а ризики і втрати від нього такі ж самі, як від співпраці із самою «злочинною бандою»: на проведенні операції в 20 тис. грн за миття вікон банк заробить сотні дві гривень, а штраф на нього може бути накладено в $6 млн. Тому у своїй діяльності банк бере до уваги не тільки вимоги закону та приписи НБУ, а й досвід їх застосування в Україні: кожен новий клієнт може виявитися або злочинцем, або особою, яка працювала зі злочинцем.

— За таких обставин для банку будь-який клієнт — ворог?

— Саме так, ворог, який може принести доволі неочевидні ризики аж до позбавлення ліцензії, яку, згідно з відомим «антиколомойським» законом, ще й повернути не вдасться. Тому банки раді б не відкривати рахунки нікому, хто не дає їм за однакових ризиків (а ми беремо до уваги, що будь-хто в майбутньому може виявитися «злочинцем») максимальний прибуток. Наприклад, у пріоритеті в банків — велика компанія, можливо, з іноземним капіталом, яка має чималі кошти на депозиті, і користується кредитною лінією, і має великі обороти за рахунками, і проводить складні фінансові операції тощо. І хоча спів­праця з нею може так само потенційно обернутися штрафом в ті ж самі $6 млн, проте така співпраця може принести банку аналогічний прибуток. 

Власне, ставши заручниками ситуації, банки намагаються залучати максимально прибуткових клієнтів. Решті, звісно, прямо відмовити вони не можуть, а тому іноді надто суворо дотримуються актів НБУ і закону про фінмоніторинг, запитуючи велику кількість документів, подати які клієнт фізично не зможе.

— Водночас вимоги закону про фінмоніторинг не відрізняються від вимог подібних актів в інших країнах і відповідають рекомендаціям FATF.

— Окрім законів в Україні, є ще наші власні реалії, тому просте переписування іноземних рекомендацій не працює в нашій державі. Для імплементації необхідно залучати експертів із відповідної галузі. Відсутність експертності парламенту не компенсується наявністю більшості. До того ж кожному наступному скликанню притаманний дедалі більший популізм. З одного боку, хочеться подобатися населенню, з іншого — іноземним партнерам. При цьому чомусь усі забувають, що справжнім годувальником держави є бізнес, задіяний у реальному секторі економіки: найбільше податків сплачується з фонду заробітної плати, і якщо б не було доходів у бізнесу, населення не могло б їх сплачувати.

Але щоразу, коли влада щось обіцяє громадянам або іноземним урядам, все це лягає тягарем на бізнес, банківський в тому числі. І на жаль, поки Україна не є найбільш комфортною для ведення бізнесу юрисдикцією, завжди є ризик, що люди будуть виїжджати, бізнес буде відкривати компанії за кордоном і зберігати більшість коштів в іноземних банках, сплачуючи податки там. Треба зрозуміти, що українське резидентство, та й навіть громадянство, — заслабка мотивація, щоб нести всі ризики, які держава покладає на бізнес. Я вважаю, нам треба співпрацювати зі світом, але при цьому жити власними інтересами. Нам потрібні чіткі та адекватні правила гри для українського ринку. Ми не маємо столітньої історії становлення державності, наші банки і весь бізнес донедавна жили як жили, точніше, виживали як могли. І не треба влаштовувати полювання на відьом із кожною наступною зміною влади.

Цікавий факт. Не секрет, що банківська система Швейцарії має в сотню разів більший від України обсяг. При цьому швейцарські банки за минулий рік надіслали регулятору близько 7,5 тис. повідомлень про підозрілі операції в рамках фінмоніторингу, тоді як українські банки — 11,5 млн.

— Як ви вважаєте, чому? Вони перестраховуються?

— Не без того. У нас, на жаль, дуже багато обставин можуть бути ідентифіковані як ризикові. І за сумою, і за належністю до РЕР тощо. 

— Проте сам НБУ дає роз’яснення, що банки не зобов’язані надмірно перевіряти операції РЕР, якщо минув рік із дня звільнення з посади.

— Роз’яснення — це добре, проте доречніше було б записати це у постанові НБУ. Але в українських реаліях навіть це не гарантує, що після чергової зміни влади на топменеджера НБУ, який підпише таку постанову, не заведуть кримінальну справу, а всі банки, які скористалися «нормативкою», не перевірять на дотримання правил фін­моніторингу. Ніхто не хоче наражатися на штрафи та ризик залишитися без ліцензії. Тому служби фінмоніторингу банків намагаються убезпечити банки від потенційних ризиків або хоча б звести їх до мінімуму чи збалансувати дохідністю.

— Зараз у парламенті є законопроєкт, яким пропонується прямо встановити річний строк для зберігання статусу РЕР. Це б допомогло банкам?

— Формально так, проте це не буде правильним кроком. Знову ж таки, з огляду на досвід України, колишній РЕР чи навіть особа, яка ніколи формально не була РЕР, можуть мати більше політичного впливу, ніж президент країни. Тому довічний статус РЕР — це якраз нормально. Ненормальними є надзвичайно незбалансовані вимоги до банків як суб’єктів первинного фінансового моніторингу та неможливість дотримання правила «знай свого клієнта» в Україні. Їх треба конкретизувати. І нарешті перестати ревізувати виключно заради популізму всі без винятку рішення, ухвалені попередниками, якщо вони не мали прямого злочинного умислу.