Комплексне дослідження

ЛЮДМИЛА КУСА Народилася в Києві. Вищу юридичну освіту здобула у Київському національному економічному університеті ім. Вадима Гетьмана. Має дев’ять років стажу практичної діяльності. З 2012 року працювала в Дніпровському районному суді м. Києва. З 2019-го займається приватною юридичною діяльністю, експертка в практиці White Collar Crime. Є керівницею практики вирішення спорів GRACERS Law Firm. У 2020 році отримала право на заняття адвокатською діяльністю. Також є головою підкомітету ААУ із захисту в кримінальних провадженнях.

 

«Кримінальні провадження щодо топменеджерів банку завжди комплексні, тому і захист від такого обвинувачення потребує системного підходу»

розповідає Людмила Куса, керівник практики вирішення спорів GRACERS Law Firm

 

— За якими статтями Кримінального кодексу (КК) України можуть відкривати кримінальні провадження щодо службових чи посадових осіб банків?

— Після очищення банківського сектору в 2014–2016 роках, відомого як банкопад, інтерес правоохоронців до посадовців банків постійно підвищується. І ця тенденція, вочевидь, буде зберігатися. Сьогодні топменеджер банку потенційно може отримати підозру у вчиненні шахрайства (стаття 190 КК), розтраті коштів, заволодінні коштами, зокрема державного бюджету (стаття 191), особливо якщо мова йде про державні банки. Також може використовуватися відносно нова стаття — 218-1 КК України — «доведення банку до неплатоспроможності». Усі ці статті завжди можна побачити у матеріалах досудового розслідування, в якому підозрюваним або потенційним підозрюваним може виявитися посадова особа банку. До них можуть додаватися такі супутні обвинувачення, як підроблення документів, надання чи пропозиція або отримання неправомірної вигоди чи навіть зловживання владою. Ніколи такі справи не бувають односкладовими, тому правоохоронці намагаються тлумачити саме в контексті КК України кожну дію, яку вони вважають сумнівною.

— Усе ж таки діяльність банку, навіть якщо його власником є держава, — це бізнес. У якому випадку слід втрутитися в роботу бізнесу? 

— Справді, банки — це бізнес. Однак, на відміну від інших, — це бізнес, який має дуже жорстке регулювання з боку держави в особі Національного банку, оскільки банк оперує не власними коштами, а коштами своїх клієнтів. Звідси і підвищений, особливо після банкопаду, контроль за діяльністю топменеджерів. Адже саме держава в особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб несе відповідальність перед вкладниками в разі банкрутства банку. Звісно, керівник свою зарплату або акціонер отримані дивіденди можуть витрачати на власний розсуд. Але якщо такі дії мають ознаки вимивання коштів із банку, може бути відкрито кримінальне провадження. Правоохоронці, як правило, знаходять способи кваліфікувати належним чином ту чи іншу дію. Завжди такі справи, принаймні в моїй практиці, мають комплексну кваліфікацію. Відповідні статті інкримінуються одразу кільком особам з-поміж акціонерів чи топменеджерів банку, членам правління, а нерідко ще й одночасно посадовцям Національного банку. Саме вони мають вживати заходів для запобігання діям, які потім може бути кваліфіковано за відповідними статтями КК. 

— Схоже, правоохоронці самі не знають, що їм вдасться зрештою довести?

— Коректніше сказати, що такі справи дуже складні. Але за п’ять років після «банкопаду» правоохоронні органи навчилися правильно аналізувати економічні показники, визначати ризики, виявляти ознаки порушень і відповідно кваліфікувати дії. Їх уже не залякати тонкощами функціонування банківської системи. Профільні підрозділи Національного антикорупційного бюро України та Офісу Генерального прокурора вже знають, що за чим і як у банках відбувається, яким чином НБУ це регулює, що банк повинен робити на кожному етапі та чим при цьому керуватися. Тому широта кваліфікації дій не завжди є перебільшенням з їхнього боку. До того ж працівники профільних підрозділів правоохоронних органів уже знають, яким чином довести провину. Дуже показовим у цьому аспекті є останній гучний кейс відомого банку, в доказовій базі якого є переписки з месенджерів топменеджерів за кілька останніх років, домовленості в яких корелюються з відповідними подіями, які відбувалися в банку. Кримінальні провадження щодо топменеджерів банку завжди комплексні, багатоскладові, стосуються певного кола осіб, тому і захист від такого обвинувачення потребує системного підходу.

— Як щодо захисту членів колективних органів управління, коли є висока ймовірність, що певне рішення було ухвалено не з умислу, а помиляючись щодо його наслідків?

— Ще п’ять-сім років тому навіть припустити, що за колективне рішення може понести персональну кримінальну відповідальність конкретна особа, було неможливо. Сьогодні це реалії. Підозри у таких випадках вручають або всім членам колегіального органу, або тим, хто брав участь в ухваленні чи підтримав рішення, яке мало наслідком вчинення правопорушення. Наші правоохоронні органи не знають такого терміна, як «помилка», і, на жаль для банкірів, будуть намагатися знайти ознаки умислу.

— Чи можна убезпечити себе від подібної ревізії рішень через роки після їх ухвалення?

— Перший крок — привести до ладу внутрішню документацію. Другий — розробити чіткі алгоритми на кожен випадок, який може потенційно статися. Третій — дотримуватися такого алгоритму. Нерідко нехтування внутрішнім документом, який банк сам розробив, стає сильним аргументом сторони обвинувачення. Так само варто неухильно дотримуватися актів регулятора. Це теж аргумент не на користь посадовця банку, коли було попередження чи рекомендація НБУ, але їх проігнорували.

— Чи було доцільним введення окремого складу злочину за доведення банку до неплатоспроможності, чи ці діяння охоплюються загальними суміжними статтями?

— Ще ніколи у моїй практиці нова стаття 218-1 КК України не була єдиною інкримінованою. Тому її практична доцільність вельми сумнівна. Бо доведенню банку до неплатоспроможності явно передували певні дії, які отримують відповідну кваліфікацію. Скоріше, її поява — реакція на банкопад і активність Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, який про кожну сумнівну з його точки зору операцію повідомляв правоохоронні органи. Ті відкривали провадження, цікавилися, чому банк ліквідовують, що такого зробили чи не зробили менеджери тощо. Інша справа, що сьогодні кримінальні провадження стосуються не тільки і не стільки неплатоспроможних банків: нині зріс інтерес і до діючих банків, а також до самого НБУ.

— Відповідно, виникає питання правильної підслідності. Чи зніме це питання створення Бюро економічної безпеки?

— Це дуже складне питання. Порушень підслідності в таких справах дуже багато. Хоча про правильну підслідність можна говорити лише тоді, коли є підозрювані. Адже, як показує практика, часто на перших етапах досудового розслідування розслідуються лише якісь неправомірні дії невстановлених осіб. Інколи складається враження, що органи досудового розслідування навіть не замислюються про підслідність на етапі перших обшуків і перевірок. В ідеалі саме Бюро економічної безпеки має стати органом, який буде боротися з економічними злочинами. Проте я не поділяю оптимізму колег щодо потенціалу такого органу в Україні.

— Яким чином менеджери банків можуть убезпечити себе, якщо, приміром, із певних економічних причин банк став неплатоспроможним? Чи це однозначно буде означати кримінальне провадження?

— За нашим досвідом, кримінальне провадження майже гарантоване. Як мінімум буде перевірка. А от чи закінчиться справа закриттям провадження — вже питання правильного захисту. Стратегія поводження залежить від конкретних обставин, в яких був конкретний банк. Можу дати одну загальну рекомендацію — завжди оскаржувати всі рішення регулятора щодо визнання банку неплатоспроможним і виведення з ринку. Хоча визнання рішення НБУ незаконним не поверне ліцензії та дає лише примарні шанси на компенсацію, але для захисту в кримінальному провадженні буде дуже потужним аргументом на користь виправдання особи.