СВІТЛАНА ГЛУЩЕНКО Народилася 11 лютого 1981 року в Житомирській області. Закінчила Національний педагогічний університет ім. Михайла Драгоманова, а потім Національну академію внутрішніх справ. Значну частину кар’єри присвятила роботі в судовій системі: обіймала керівні посади у Верховному Суді України, очолювала судовий департамент Державної податкової служби. Була заступницею міністра юстиції та заступницею міністра економіки України. Має 20-річну експертизу в справах за участі суб’єктів владних повноважень і займалася кейсами, пов’язаними з вирішенням питань проблемної заборгованості. Радниця практики Dispute Resolution у VB Partners.

«Суди почали надавати правову оцінку економічній доцільності угод і глибоко спеціалізуватись на кредитних ризиках»

зауважує Світлана Глущенко, радниця VB PARTNERS

— Такому явищу, як банкопад, ось уже 10 років. Як би ви охарактеризували напрацювання судової практики за цей період?

— Почнемо з того, що до банкопаду як явища, в принципі, ніхто не був готовим. Ні банкіри та власники банків, ні Фонд гарантування вкладів, ні суди. Тим паче, коли до списків збанкрутілих банків потрапляли ті, що були системотвірними й мали ліквідний потенціал для збереження.

За даними Фонду, з ринку було виведено 141 банк, із них 53 банки вже ліквідовані, а 53 ще перебувають на стадії ліквідації. Це невеликий пул справ, проте, зважаючи на загальний розмір вимог, статуси окремих відповідачів (власників банків), це дійсно важлива категорія, яка дає сигнал всьому фінансовому сектору, що правила гри з державою кардинально змінилися.

Суди, почавши розглядати перші позови, діяли доволі обережно, прощупуючи готовність до наслідків судового розгляду. Очікували позиції Верховного Суду. На той період це було цілком виважено, адже вирішення таких великих і складних спорів вимагало насамперед екпертності та об’єктивності. Тож перші кейси проходили без правових оцінок претензій Фонду по суті.

Аналіз судової практики за ці майже десять років розділяє її на два періоди: до 2021 року та після.

До 2021 року суди переважно повертали позови у зв’язку з порушенням правил об’єднання вимог. Фонд подавав позови до великої кількості відповідачів, які керували банком у різні періоди, і водночас щодо всіх кредитних договорів. Підставами відмов у задоволенні позову по суті були недоведеність із боку Фонду вини відповідачів та відсутність вироків щодо них. Судді не досліджували  економічної вигоди спірного кредитування.

З 2021 року Верховний Суд докорінно змінив ситуацію. Велика Палата ухвалила рішення у справі Укркооп­спілки та прописала низку ключових позицій, які на сьогодні є усталеною судовою практикою. З цієї точки Фонд почав отримувати задоволення своїх вимог по суті претензій. Суди вже перестали повертати позови, допускалося лише їх роз’єднання. Та основне — вони почали надавати правову оцінку кредитним операціям і питанням уп­равління банками.

Сьогодні ми перебуваємо в канві практики 2021 року, проте не виключено, що судове тлумачення зміниться.

— Чи можна оцінити, яка частина позовів з усієї судової роботи Фонду припадає саме на позови проти колишніх банкірів та пов’язаних із банком осіб?

— Існують три групи відповідачів. Перша — це керівники банку, їх перелік чітко визначений законом про банківську діяльність. Друга — пов’язані з банком особи. Це широкий пул осіб: акціонери, власники істотної участі, контролери тощо. І третя група — особи, які, на думку Фонду, отримали майнову вигоду.

Серед позовів Фонду є такі, що подаються одночасно до всіх груп відповідачів, є позови лише до топменеджерів банків, а також позови виключно до їх контролерів.

Загалом у провадженні судів перебуває майже 100 позовів, а загальна кількість відповідачів — близько однієї тисячі. Загальна сума вимог у господарських судах — майже 190 млрд грн.

— Що зазвичай є предметом позову? Якими є позовні вимоги до цих осіб?

— Позовні вимоги є доволі універсальними. Червона нитка всіх позовів — це порушення відповідачами своїх фідуціарних обов’язків (діяти в найкращих інтересах банку).

Що це може бути? Ведення ризикової політики через порушення фінансових нормативів, видавання кредитних коштів пов’язаним із банками особам або під неліквідне забезпечення та заставу, «марнотратне» обслуговування кредитів, недоформування банківських резервів, отримання майнової вигоди тощо.

У кожній справі досліджується наявність складу цивільного правопорушення, передбаченого статтею 1166 ЦК Ук­раїни. Тобто наявність кожного елементу делікту: протиправної дії або бездіяльності, вини, шкоди і причинно-­наслідкового зв’язку між дією та/або бездіяльністю і заподіяною банку й кредиторам шкодою. Відсутність хоча б однієї зі складових частин свідчить про фактичну відсутність правопорушення, а отже й підстав для задоволення позову.

Що важливо, презумпція доведення правомірності дій лежить якраз на відповідачах. Саме вони мають доводити, що діяли фідуційно та робили все, що від них вимагалося як від керівників та власників банку. Формального дотримання вимог банківського законодавства недостатньо, потрібно переконати суд, що було вжито всіх необхідних заходів, аби не довести банк до неплатоспроможності.

— Як ви оцінюєте якість позовів Фонду? Взагалі цей фактор якимось чином впливає на роботу адвокатів у цих процесах?

— Можу відзначити, що якість позовів Фонду еволюціонує. Якщо на першому етапі Фонд прощупував свою інституційну та експертну готовність заявляти такі об’ємні та складні претензії, то наразі його впевненість зростає як у процесуальних документах, так і в судових процесах. Десь це реалізується успішно, десь ще по-дилетантськи. Але держава почала вчитися, здобуваючи навички та майстерність юридичного бізнесу.

Тож ця категорія справ залишається цікавою. Насправді так звані справи «Фонд vs банкіри» не треба розуміти як справи лише господарської юрисдикції. Вони мають набагато ширші юрисдикційні горизонти. І адвокати, які це розуміють, а головне, мають цю екстра­експертність, поводяться природно та переконливо в процесах. Ба більше, вони є рушіями змін судової практики Верховного Суду. Тому що насправді не все ідеально в рішеннях ВС.

— Ви згадували справу Укркоопспілки. А є ще якісь судові рішення, які можна віднести до певного роду прецедентів?

— Тут можна згадати рішення у справах Платинум Банку, Фінростбанку, Артем-Банку. Це ті справи, які поряд з Укркоопспілкою Фонд включив до свого портфеля успіху.

Нещодавно директоркою-розпорядницею Фонду призначено Ольгу Білай. У релізі Фонду було окреслено одне з ключових завдань нової керівниці: доведення рішень, які стосуються ексвласників збанкрутілих банків, до остаточних.

Тому в нас як адвокатів, що спеціалізуються на цих процесах, попереду ще багато цікавої роботи. Із сотні справ лише сім мають остаточні рішення. Ще приблизно 30 банків потенційно можуть поповнити статистику стягнення шкоди з їхніх керівників і власників.

— Чи можете ви описати декілька справ із вашої практики?

— Я не можу детально розповідати про наші кейси, зважаючи на адвокатську таємницю. Але можу сказати, що наша команда веде справи трьох найвищих позицій у переліку за сумами претензій Фонду: це банк «Фінанси та Кредит» — справа майже на 46 млрд грн, Банк Дельта — 24 млрд грн та три справи щодо Надра Банку на загальну суму 17,5 млрд грн.

Ще жоден із наших клієнтів не отримав негативного рішення стосовно себе. І ми будемо робити все можливе, щоб цього не сталось.

— Як поточна судова практика розглядання позовів проти банкірів впливає на діяльність банків? Які рекомендації ви надаєте вашим клієнтам?

— Безумовно, вплив є. Консультуючи банківський сектор, ми передусім наголошуємо на важливості своєчасної роботи над помилками та мінімізацією ризиків. Насамперед необхідно розуміти причини та наслідки, які можуть спровокувати державу задіяти жорсткий механізм і ліквідувати банк. Потрібно звертати увагу на деталі в управлінні банком. Також дуже важливо не ігнорувати вимог регулятора та впроваджувати їх, а за потреби залучати кваліфікованих радників, адвокатів.

Нині банки мають бути дуже уважними до своїх клієнтів та мати повну інформацію щодо них. Адже чинна санкційна політика нещадна: одна необережна регуляція може призвести до серйозних негативних наслідків, таких як потрапляння під санкції, втрата майна чи навіть свободи.

Зростає значення комплаєнсу — треба постійно оцінювати потенційні та реальні ризики, закладені в корпоративних політиках. У банках мають бути чіткі формалізовані алгоритми ухвалення того чи іншого рішення. Дискреція та неточність трактуватимуться судами й правоохоронними органами не на користь банкірів та власників банків. Потрібно полюбити бюрократію в хорошому значенні цього слова.